 ЗВІЛЬНЕНО ЗА... ЗАСЛУГИ ПЕРЕД УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ,
або ПОДАРУНОК ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Відкритий лист Міністрові культури і туризму п. Богуцькому Ю. П. Пане Міністре! Насамперед прийміть мою щиру вдячність за те, що зупинили, нарешті, ганебну акцію з мого переслідування, розв'язану запорізькими "реґіоналами", до того ж, таким витонченим та благородним чином. 4.10.2007 р. (5.10 - день мого народження) Ви підписали наказ про припинення дії контракту, укладеного 31.03.2005 р. між мною і тодішнім міністром культури Оксаною Білозір, але замість дати, коли саме мене звільнено з посади генерального директора Національного заповідника "Хортиця", Ви завбачливо залишили прочерк. Чому? Про це - трохи нижче. Зараз же хочу публічно нагадати Вам про розвиток подій, що передували Вашому винятково шляхетному вчинку, бо моя історія - далеко не моя приватна справа. Громадськість України має знати, яку саме КУЛЬТУРУ вперто нав'язуєте нашому суспільству Ви і такі, як Ви, вічно "вчорашні". Скільки проникливих листів написав я Вам протягом дев'яти останніх місяців Вашої блискучої міністерської каденції з другого заходу про ті ігрища, що затівалися (а тепер ведуться!) навколо Хортиці... Я наївно намагався звернути Вашу увагу на те, що, ставши до керівництва такого вельми непростого заповідника, як Хортиця, навесні 2005 року взявся працювати не на себе, а на Україну; що в цій царині протягом незбагненно короткого часу досягнуто неабияких результатів, що... І так далі. Я просив у Вас допомоги (адже Ви керуєте УКРАЇНСЬКОЮ КУЛЬТУРОЮ), бо запорізькі владці (теж вічно "вчорашні"), які перелякано спостерігали за благотворними змінами на Хортиці, дочекавшись сприятливого для них політичного клімату в країні, розв'язали проти мене ганебну кампанію. Чому? Бо цим людям НЕ ПОТРІБНА ХОРТИЦЯ ЯК СПРАВЖНІЙ ЗАПОВІДНИК! Звісно, у наступ проти мене ринувся гурт високопосаджених запорізьких "реґіоналів", витончено (але з-за рогу) керований "нашоукраїнцем", який у результаті дикого збігу обставин і всупереч навіть натяку на здоровий глузд, опинився в кріслі чільника Запорізької області. Стримуючи шалений тиск, я розраховував на підтримку рідного Міністерства культури і туризму та його доблесної Державної служби з питань національної культурної спадщини, і що ж отримував натомість? Цинічні поради (зокрема й особисто від Вас) "знаходити спільну мову з керівництвом (з яким??? - К.С.) на місцях" та постійні настанови "шукати інвесторів, а не розраховувати на державні асигнування". Отакі напучування одного державного службовця іншому державному службовцю з приводу того, як облаштовувати державні справи. І все ж я знаходив інвесторів, ба навіть благодійників! Вибачте за нескромність (досить прибіднятися), але саме завдяки моїм зусиллям за підтримки колишнього чільника області Ю. Артеменка було отримано майже 14 000 000 гривень від комбінату "Запоріжсталь" на будівництво історико-культурного комплексу "Запорозька Січ". Я з радістю рапортував Вам, що силами охоронців та працівників заповідника протягом року з лишком виконано робіт з облаштування Хортиці на суму близько 500 000 гривень! А що у відповідь? Докори з-за рогу, безпідставні претензії, підозри, а коли ви всі переконалися, що це на мене не діє, розпочалася низка перевірок. 20.03.2007 р. я звернувся до Вас із листом, мовляв, нас дурять: заповідник (я пишаюся цією нашою перемогою!) після кількамісячної виснажливої боротьби отримав Державний акт на право постійного користування УСІЄЮ землею Хортиці та прилеглих островів, а тимчасові землекористувачі чомусь і досі орендну плату віддають Запорізькій міськраді. Допоможіть з'ясувати, Юрію Петровичу! У відповідь - мовчання. Просив (27.03.2007 р.) дати кваліфіковане роз'яснення з приводу проведення підводних археологічних робіт, бо у Запоріжжі стільки "відсебеньок" щодо цього - од Вас жодної реакції. Писав (21.02.2007 р.), що на мене насідають інвестори з дуже, м'яко кажучи, дивними пропозиціями, отож пришліть, Юрію Петровичу, київських юристів, бо запорізькі правники з голови до п'ят заанґажовані місцевою владою, а Ви - як у рот води набрали. Ні, була-таки реакція. З надзвичайною готовністю та оперативністю, у відповідь на доноси на мене біло-блакитних владоможців Запорізької облради, Ви, не прийнявши і не вислухавши мене (Ваш помічник Геннадій Романович надійно охороняє Ваш спокій), спорядили до заповідника могутній десант перевіряльників на чолі з пані М. Громовою, яку недавно, з подання віце-прем'єр-міністра - відомого Д. Табачника, - приставили до голови Державної служби з питань національної культурної спадщини п. Кучерука у ранзі його заступника по заповідниках (раніше такої посади не було) вкупі зі службовим "мерседесом" (до речі, пан Кучерук службового авто не має. Хіба не диво, пане Міністре? Але це "дрібниці"). Прибули київські "десантники" на Хортицю і, з'єднавшись із запорізькими "реґіоналами", натхненно розпочали перевірку. Неозброєним оком бачили всі - від гендиректора до двірника, - що прибула ця ватага не істинний стан справ на легендарному острові перевіряти, а шукати "компромат" на Сушка. Не знайшли, не накопали. Довідка, яку за підсумками "роботи" комісії підготувала п. Громова, не витримувала ніякої критики, відтак неодноразово Ви повертали її на доопрацювання. Та навіть в остаточному, вимученому, варіанті її легко спростували працівники заповідника. Зауваження, які я підписав у Вас, пане Міністре, є. Але вони Вам не потрібні. Ви отримали від "реґіоналів" соціальне замовлення усунути з посади Сушка, а тому наполегливо шукали далі, до чого б причепитися, чиїм авторитетом ударити по мені, отож посилаєте на Хортицю панів А. Гайдамаку та О. Биструшкіна. Думкою відомого художника та новоспеченого працівника Секретаріату Президента України (мовляв, уже й "помаранчеві" проти Сушка) Ви хотіли підкріпити свою думку про мене. І Ви її підкріпили. Пани Гайдамака та Биструшкін (зверніть увагу, які промовисті прізвища!) налетіли зненацька, зі мною не зустрілися, на Хортиці провели кілька годин, спілкувалися лише з тими, кого завбачливо підсунули їм мої "доброзичливці", отож почули те, на що так сторожко були нашорошені Ваші чутливі вуха, пане Міністре. Проте апогеєм став візит Вашого першого заступника, посланця невичерпного донецького кадрового джерела - В. Стасевича 11 вересня поточного року. Цей пан теж не забажав зі мною зустрічатися (в телефонній розмові з ним я просив зустрічі, і дозвіл лікаря на те в мене був). Натомість він зібрав моїх заступників й оголосив, що, мовляв, Сушкова пісня виспівана до кінця, його відставка (за наполяганням "реґіоналів") начебто узгоджена з Секретаріатом Президента України, відтак гендиректорові треба спішно писати заяву. Власне, написати можна, але на якій, вибачте, підставі? Пан Стасевич із готовністю натякнув: немає підстав сьогодні, з'являться завтра - запорізькі правоохоронці, які трусять зараз заповідник, знайдуть. Тож не варто дражнити гусей. Так-то воно так. Та все ж... Залишилося питання: на якій підставі писати заяву про звільнення саме сьогодні? А через те, що Сушко не спрацювався з місцевою владою. Згоден, немає ділового контакту. Але чому ніхто - ні Громова, ні Гайдамака з Биструшкіним, ані Стасевич - не поцікавився причиною "размолвки"? Чому не хочете помічати, яка біда загрожує Хортиці, коли здійсниться план одного із запорізьких бізнесменів (хлопчиська, якого в Запоріжжі ніхто всерйоз не сприймає, бо бізнесмен він - невиразний, політик - безтолковий) поставити замість непоступливого Сушка іншого - аморфного і слухняного (до речі, уздовж і впоперек самоскомпрометованого) - і здійснювати на священному острові свої приватновласницькі наміри? Чому не було реакції на мої повідомлення, які пропозиції щодо хортицького майна висував мені нинішній керівник Запорізької обласної державної адміністрації? Я їх, звісно, не прийняв, і через це мене почали цькувати з усіх боків. Наостанок - про особисте. Я ніколи не тримався за крісло гендиректора, та все ж не вважаю себе ні нехлюєм, ані, тим паче, злочинцем. Я багато зробив для Хортиці й заслуговую на шанобливе до себе ставлення, незважаючи на угоди когось із кимось, на домовленості щодо моєї долі за моєю спиною, на "рекомендації" штучно і цільово (!) створених "наглядових рад". Я роблю святу справу, а тому просив Вас дати мені можливість спокійно допрацювати до кінця дії контракту (березень 2008 року). За цей час нам усім разом, без політичних кон'юнктур, слід було підготувати гідного спадкоємця, а не віддавати острів у руки самозакоханого й зарозумілого хлопчиська з юрбою "прихватизаторів". Не дослухалися, не підтримали. 17 жовтня, завершивши лікування в санаторії, я виходжу на роботу, а після обіду до канцелярії заповідника заносять копію наказу про моє звільнення. Аркушик паперу рівний, мов з-під праски, до того ж... з мокрим штампом "З оригіналом згідно" замість Вашого автографа. Чим доставили так оперативно зі стольного града Києва? Літаком? Ні. Його заготували раніше й привезли до Запоріжжя заздалегідь. Приголомшливий документ: у ньому не тільки стоїть дата, коли він вийшов у світ (4.10.2007 р.), а й номер 571/0/17-07, та не це головне. Там, де мала стояти дата про звільнення, протягом тринадцяти днів стояв прочерк, поки особа, яка не має стосунку до створення наказу, нарешті поставила число: 17 жовтня. Тобто, майже два тижні офіційний документ (адже має номер!) залишався незавершеним (без дати звільнення), аж поки хтось (гадаю, ця людина невдовзі стане відомою) у Запоріжжі, за командою з Києва, не поставив там число й місяць. Словом, до СТВОРЕННЯ ОФІЦІЙНОГО ДОКУМЕНТА БУЛА ЗАЛУЧЕНА СТОРОННЯ ОСОБА, яка не має на таку творчість жодних юридичних прав. Ви правильно мене зрозуміли, пане Міністре? Гадаю, що так. Отож я Вас вітаю з успіхом - у Вас неперевершений талант роботи з кадрами. Підписуючи документ, Ви дослухалися до блудливих побажань "добродіїв", які мають приватновласницькі інтереси щодо Хортиці, при цьому мужньо проігнорували думки людей, які повністю підтримали мою діяльність на посаді гендиректора і надіслали Вам листи з цього приводу. А це, зокрема: - усі колишні директори Хортицького заповідника - мої попередники; - провідні українські вчені (історики, археологи, філологи) Запоріжжя - професори Ф. Турченко, В. Чабаненко, доценти Т. Шевченко, А. Сокульський, Г. Калайда, і з Києва - професор В. Отрощенко, кандидати наук Ю. Болтрик та В. Залізняк; - вісімдесят відсотків працівників колективу Національного заповідника "Хортиця". Ви не надали ніякого значення тому, що за результатами моєї півторарічної діяльності на посаді генерального директора заповідника мене нагородили грамотою Верховної Ради України (в ній написано: "За заслуги перед українським народом"), маю диплом і медаль Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, медаль "За розвиток Запорізького краю" і ще низку усіляких дипломів і грамот. Зрештою, Ви проігнорували той факт, що за підсумками відомої загальноукраїнської акції "Сім чудес України" Хортицький заповідник набрав найбільшу кількість голосів - 26 000. Що ж інкримінували мені Ви, підписуючи наказ про моє звільнення тоді, коли я, до речі, перебував на лікуванні? До того ж, не попередивши за два тижні, як це передбачено пунктом 5.6 контракту... У наказі зазначено, що на підставі рішення наглядової ради Національного заповідника "Хортиця" від 29.08.2007 р. (у цей день я перебував на лікарняному, відтак засідання наспіх, нелеґітимно створеної ради відбулося - якщо воно було взагалі - без моєї участі, заочно) та "за неналежне виконання пунктів контракту..." Яких саме? 2.1.1 - недотримання виконання державних програм розвитку охорони культурної спадщини та музейної справи... Насправді ж я організував цілорічну й цілодобову охорону найціннішої частини Хортиці - плавнів, давньоруського поселення Протовчого; вперше в Україні розпочато роботи з відновлення курганів і протягом дев'яти місяців створено меморіально-туристичний комплекс "Скіфський стан". 2.1.2 - незабезпечення виконання науково-дослідної, культурно-освітньої, експозиційної, фондової, ремонтно-реставраційної діяльності... Насправді ж протягом двох років завершено дослідження культового комплексу доби бронзи, відкрито й досліджено комплекс кромлехів тієї ж доби, досліджено й реконструйовано близько десяти курганів, фондову колекцію кам'яних витворів поповнено майже сотнею нових експонатів, розпочато реекспозицію Музею запорозького козацтва; завершено (вперше за 23 роки) ремонт адмінприміщення; видано близько 20 друкованих найменувань (книжки, буклети, проспекти, на часі вихід збірника наукових праць) і т. ін. 2.1.10 - недотримання фінансової дисципліни... Заповідник завжди чітко і вчасно звітував, і наші звіти завжди приймали БЕЗ ЗАУВАЖЕНЬ. 2.1.14 - не спрямовував діяльність працівників закладу на визнання його авторитету на державному і міжнародному рівні... Аби не вдаватися в "деталі" (систематичні виступи у пресі, по радіо і на ТБ), досить сказати про блискучу перемогу в загальноукраїнському опитуванні "Сім чудес України" та про безліч схвальних публікацій у пресі, на ТБ, у книгах відгуків туристів. 2.1.15 - не дотримувався норм чинного законодавства, не вдосконалював форм і методів управління... Тут я зовсім спантеличений, бо ніяк не можу збагнути, що Ви мали на увазі, пане Міністре? Отже, у моєму розпорядженні - безліч доказів того, що я керував заповідником набагато краще, ефективніше, результативніше, ніж Ви українською культурою - заявляю про це публічно і з усією відповідальністю, а відтак на цьому завершую. Наостанок нічого Вам не бажаю, бо сказати щось приємне язик не повертається, а лихе - виховання не дозволяє. Отож живіть собі... Костянтин СУШКО, член НСПУ, лауреат премії імені Івана Франка, тимчасово безробітний СЛОВО ПРОСВІТИ |
