Початок нового року кілька запорізьких свободівців вирішили провести в мандрівці по місцях геройської слави наших предків. Звіт про мандрівку люб'язно надав член Запорізької міської організації ВО "Свобода" Павло Прочан.

День перший.

Рано вранці, 29 грудня, зустрівшись на залізничній станції ім.. Т. Г, Шевченко в місті Сміла з київською групою, ми всі разом поїхали на автобусну станцію міста Сміла, що знаходилася на іншому кінці міста. Там ми купили білети на "Sprinter" що по ходу заїжджав до хутору Буда, куди ми й прямували. Але відходила маршрутка лише через 3 години, тому ми пішли в розвідку. Обійшли найближчі книгарні й супермаркети, а особливо допитливі побували й навіть у краєзнавчому музеї м. Сміла.

Ось нарешті підійшла маршрутка. Спочатку ми завантажили під крісла, між кріслами усі речі, рюкзаки й таке інше, а потім сіли й самі й ще на коліна поставили собі щось.

Було цікаво розглядати краєвиди, що з'являлися у вікні маршрутки. Ми, запорожці, звикли до рівнинної місцевості. А тут всього 250 км від Запорожжя по прямій але місцевість тут не рівнинна - тут плоскогір'я.

Тобто пагорби чергуються з низинами, а ще усе це часто-густо поросле лісом.

Нарешті більш ніж за годину ми стояли на землі хутора Буда, де нас зустрічав місцевий вольний козак Сергій. Він провів нас до охайного будиночку, який повинен був стати нашою оселею в найближчій час. Хатка глиняна, велика піч, на дворі колодязь зі смачною водою.

Облаштовуємося. Ліжок навіть на дівчат не вистачає, тому всі хлопці сплять на підлозі. Готуємо сніданки, обіди й вечері на печі, обігріваємо хату тою самою піччю. Слава Богу, що ми хоч на кілька днів залишилися без телевізора, комп'ютера й навіть мобільні телефони не працювали, тому ми їх просто вимкнули.

А поряд з нашою хатою росте величезний 1000-літній Дуб Максима Залізняка.

Цього ж дня навідалися до нього, обійняли.

День другий.

Сьогодні, поснідавши, відразу вирушили в подорож до селища Мельники, яке дало найбільшу кількість повстанців у роки громадянської війни. Спочатку вибралися з Буди, потім шлях наш прокладався полями, потім лісом. У лісі багато стел типу "Поташний Яр". В цьому Яру повстанці виробляли порох, холодну й вогнепальну зброю, "Холодний Яр". Центр п'яти Ярів. В них розташовані 20 сіл та 12 хуторів. А от і табличка "Чигирин 40, Кам'янка 16. Пройшли ще трохи й далі плакат - Центр Холодного Яру. А от ще одна стела "Гайдамацька Січ". Заснована в середині XVII століття. Тут відбувалися наради керівників повстання 1768 року. А ще далі кам'яний казан й плакат "Склик". На цьому історичному місці у стародавні часи висів казан, і звук ударів об нього збирав місцевих козаків на раду.

Вийшовши з лісу ми опинилися неподалік Мотронинського монастиря, що належить поки-що Московському патріархату, тому робити нам там нічого.

Й тому ми пішли оглянути оборонні вали, що знаходяться в лісі. Вали ці являють собою декілька рядів потужних земляних насипів, що тягнуться на багато кілометрів через ліс. За розповідями місцевих жителів ці вали стояли тут ще до приходу слов'ян й, можливо, належать до скіфському періоду історії Вкраїни. В деяких місцях вали розриті й через них прокладені автошляхи. Вали порослі лісом.

Також у Холодному Яру є ціла система підземель та підземних ходів. Але після Другої Світової війни входи до них підривали. В чому ми й переконалися. Біля монастира є входи до підземель, але пройшовши 20-30 метрів ми зупинилися - дорогу перегороджував обвал. Що цікаво, навіть на цьому невеликому відрізку ходу ми знайшли вентиляційну шахту.

А зараз на Мельники!

Спочатку пройшли повз озера біля монастиря. Потім дорога крізь ліс й табличка "Мельники". Неподалік пам'ятник на якому викарбовано "Тут, в Холодному Яру у 1918 - 22 рр. Українці на чолі з отаманами Чучупаками підняли повстання за Свободу Українського Народу". Постояли, знявши шапки, й запалили свічку на згадку про героїв.

А далі знову дорога лісами й полями, пагорбами й низинами до могили отамана. Снігу майже немає, тому скрізь багато трави. Й наш товарищ Богдан, що був у бундесверівському камуфляжі приліг відпочити  на траву.

Ми пройшли трохи, повернулися - де Богдан? Куди не глянь - немає. А він виявляється, просто злився з місцевістю, будучи в "бундесвері".

Прийшли на цвинтар до могили отамана. Запалили свічку, а неподалік могила повстанця жорстоко закатованого більшовиками. На його могилі теж свічку запалили...

Тепер повертаємося в Буду. Коли виходили з Мельників - почало сутеніти, а нам ще пару годин йти. На підході до хутора частина хлопців вирвалася вперед, щоб прийшовши раніше розтопити піч, закип'ятити чай. До речі піч ми навчилися розпалювати без папіру одним єдиним сірником. Приготували вечерю, поїли, пораділи за вдалий похід й відпочивати.

День третій.

31 грудня! А завтра День народження Степана Бандери!

Вранці я пішов до козака Сергія, що має захоплення - коневодство. Коні всі доглянуті - Сергій любить й знає свою справу. А ще Сергій має мрію - здійснити кінну подорож всією Україною від сходу до заходу, а зараз шукає однодумців для цього.

Домовився з Сергієм покататися на конях. Сказав - зробив! Коні запряжені й осідлані, ми поїхали на них полем, потім лісом до ставка. Подорож дуже захоплює. Уявляєш себе козаком в поході!

А на завтра я домовився покатати дівчат.

Вова з Києва вирішив скупатися у ставку перед Новим роком, тому ми побігли, я та він, на ставок. А коли бігли полем почало сутеніти. Вбігаючи в ліс дорогу вже погано видно було. Пагорб, низина, знову пагорб... дорогу загубили. А в лісі тихо... можливо зараз навіть русалоньок зустрінемо:) Все ж таки вибралися з лісу.

Ввечері я вже готував шашлики на барбекю. Вийшло смачно:) А Новий рік ми зустрічали в полі біля вогнища з криками: "Бандера - вождь!"

День четвертий.

День народження Провідника й перший день року.

Сьогодні поспали досхочу й доїли все що вчора не доїли. Похмілля не було, бо ніхто не пив.

Дівчат катали на конях.

Готувалися до відїзду.

День п'ятий.

Сьогодні близько 10 години 4 товарищів поїхали у Смілу й далі на Київ. Я на сьогодні домовився з Сергієм на конях покататися. Сергій дав мені коня й дозволив самому покататися де я хочу.

О 13 годині відправив 3 товарищів на Чигирин.

Близько 15 години я та Величар поїхали на Смілу. Й звідти на Запорожжя.

Сумно покидати Буду. Стільки яскравих спогадів!

Але  ми обов'язково повернемось!

З політичних організацій під час цієї подорожі були представлені запорозька ВО "Свобода" - Павло Прочан та козак-характерник Величар, а також київське та дніпропетровське МНК.

Подорож організована членом клубу Холодний Яр Олесею Коваль.

Усі хто бажає здійснити подорож до Холодного Яру можуть звертатися до запорозької "Свободи".

Нова подорож планується на середину квітня.

Приєднуйтеся! Вражень на все життя!

Павло Прочан

Запорізька міська організація ВО "Свобода"