Будь-який народ, як і кожна окрема особистість, має своє обличчя, свій характер; природно, через відмінності національних рис склалися певні стереотипи щодо представників різних народів. Так, наприклад, англійців вважають консервативними, іспанців - пристрасними; естонці, мабуть, "найповільніша" нація в Європі, а росіяни найбільш непередбачувані. Українці ж, як ми знаємо з численних анекдотів, жити не можуть без сала, б'ють москалів, де б їх не зустріли.

Будь-який народ, як і кожна окрема особистість, має своє обличчя, свій характер; природно, через відмінності національних рис склалися певні стереотипи щодо представників різних народів. Так, наприклад, англійців вважають консервативними, іспанців - пристрасними; естонці, мабуть, "найповільніша" нація в Європі, а росіяни найбільш непередбачувані. Українці ж, як ми знаємо з численних анекдотів, жити не можуть без сала, б'ють москалів, де б їх не зустріли, відзначаються, крім того, хитрістю, скнарістю й заздрощами. Щоб спростувати той чи інший стереотип чи погодитися з ним, недостатньо загальновідомих знань про певну культуру, певний народ: варто зазирнути глибше, звернутися до історії, мови, фольклору, відвідати країну, яка нас зацікавила. Та гляньмо спочатку в дзеркало: чи ми знаємо самих себе?

Імперська теорія про Київську Русь як "колиску трьох братніх народів", по суті, нівелювала національні особливості між білорусами, українцями й росіянами, зводила їхні мови до однієї, "головної" (російської). Панівна точка зору зробила своє: "братья-славяне" ніяк не можуть змиритися з українською незалежністю й поступовою інтеґрацією в європейську спільноту. Та незалежно від того, у складі якої країни перебувала наша держава в минулі епохи, разом із мовою і культурою українці завжди вирізнялися своєю вдачею. 1861 року журнал "Основа" надрукував працю Миколи Костомарова "Дві руські народності", де йшлося про особливості національних рис характеру "южноруського" та "великоруського" народів. Історик, етнограф, Костомаров подав вельми влучні характеристики. Учений відзначив особисту волю, притаманну українцям, і тяжіння до універсальності, до всезагальності у росіян; Костомаров вказав на подібне явище і в родинному житті: українці хочуть, щоб "кожному було своє", а росіяни воліють жити великою родиною, зі спільним майном ("своя кров"). Що цікаво, "великоруському" народові, за Костомаровим, притаманний нахил до матеріалізму; українці же, навпаки, схильні до поетичного сприйняття світу, до багатого духовного життя. Етнограф згадав про величезну кількість забобонів, що побутують в Україні, і протиставив їм пересуди, більше поширені серед росіян; написав учений і про "великоруську" віру в царя-батюшку, і про глибоку українську релігійність. На думку Костомарова, за вдачею і характером український народ стоїть значно ближче до поляків, аніж до росіян.

Із питанням про наші національні риси характеру я звернулася до Юлії Нікішенко, викладача курсу "Українська культура" в НаУКМА. Пані Юлія охоче поділилася своїми спостереженнями. Українці, на її думку, дуже вперті, особливо не тоді, коли треба: якщо нам пропонують щось хороше, корисне, ми "впираємося рогом". Бажання вийти в лідери також нам притаманне (хоча спершу ми зазвичай відмовляємося од відповідальності взяти на себе важливу роль), що відобразилося у прислів'ї: "Де два українці, там три гетьмани". Українці - дуже добра нація, за словами пані Юлії. Цікаве ставлення до жінки: особа жіночої статі - вельми підозріла "субстанція", ба навіть відьма (згадаймо в Гоголя: "Ведь у нас в Киеве все бабы, которые сидят на базаре, - все ведьмы"). Ще одна прикметна риса нашого народу - українці нікуди й ніколи не поспішають, аж поки не клюне смажений півень. Чекати до останнього з виконанням завдань - це, погодьтеся, поширене явище. Що ж до української заздрісності, відображеної у багатьох дошкульних анекдотах, то це, на думку Юлії Нікішенко, негативний стереотип, сформований ззовні. По-перше, ця риса є суто селянською; по-друге, вона з'явилася тоді, коли традиційне українське суспільство почало руйнуватися, бо в наших селах завше існувала кругова підтримка. Яка користь у тому, що в сусіда здохла корова? Адже якщо це пошесть, інша худоба теж вимре. Зрештою, не забудемо про тягу українців до накопичення: ми беремо все, що "знадобиться у господарстві", жодна річ у нас не пропадає. Українську хазяйновитість, розважливість у господарських справах часто уявляють як скупість, що не відповідає дійсності.

Остап Вишня, сміючись по-доброму зі своїх співвітчизників, а відтак і з самого себе, змалював особливості української вдачі в усмішках "Чукрен" та "Чухраїнці". Українці не квапляться діло робити, простіше кажучи, чухаються: "встигнемо з козами на торг". Письменник постеріг за "чухраїнцями" аж "п'ять глибоко національних рис: 1. Якби ж знаття! 2. Забув. 3. Спізнивсь. 4. Якось-то воно буде. 5. Я так і знав!" Правду кажучи, Вишня не помилився: чого б ми тоді сміялися, читаючи його твори?

Звісно, говорячи про власний національний характер, непросто триматися об'єктивного погляду, бо завжди є спокуса ідеалізувати самих себе. Ідеали, втім, не така вже й погана річ: є до чого прагнути, є куди вдосконалюватися. Адже щось у цьому є, правда ж:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Я вірю, що так воно і є. Нехай частково - але в кожному з нас.

Юлія Кропив'янська

НЕ БУДЬ БАЙДУЖИМ!