Ах, шановний люде український запорізького краю, як же мені бажається через єдину українську газету "ПРОСТО", котра твориться у нас і для вас, і заради ваших нащадків, донести прості і справедливі думки наших спільних з вами пращурів!

Я знаю (та й певно і ви знаєте) історію боротьби за власну національну неповторність московитів, німців, британців, французів... Ба, навіть історію нідерландців, іспанців і арабів з євреями я знаю разом з вами... І чомусь душа починає щеміти, і серце місця не знаходить, і запитую я сам себе (як певне і ви самі себе запитуєте): "Чому серед всих цих славних і героїчних оповідок немає не те, що правди, а й слова доброго про мою втрачену малу Батьківщину - про Великий Луг?" І зникнення її сталося не за часів царя Гороха, а за живої пам'яті наших з вами ще не відлетілих в Ирій батьків та дідів. В бібліотеках, в музеях (навіть в наших місцевих), в Інтернеті, в періодиці легше знайти ім'я дружини якого-небудь Генріха XIII, ніж два-три слова про людей, котрі проживали в благодатному Великому Лузі. Чому, чому так?!!

Як велику цінність, я у своєму архіві зберігаю прекрасні статті літератора Супруненка поряд зі своїми сімейними реліквіями та фотографіями членів своєї родини. Ви ці чудові матеріали, певен, читали на шпальтах газети "ПРОСТО"..

Я все чекав, що якийсь сміливий і правдивий майстер слова скаже і про тих, хто жив і радів життю в благодатнім краї - на землях Великого Лугу. Не дочекався. Чому, чому так? Невже мої пращури ніякого доброго сліду не полишили на матінці Землі? Брехня!

І тому я беру слово і говорю за всих, у кого вкрали малу Батьківщину на ім'я Батько Великий Луг. І жодного мойого слова неможливо буде спростувати, тому що навіть спростування зазвучать як звинувачення. Ніхто в цілому світі не може навіть уявити, яку компенсацію потрібно надати мені і моїм землякам по втопленому Великому Лугові, щоб залікувати рану від страти малої Батьківщини.

Ні! Я ні за що не сприйму за "оправданія" слова "о нуждах большой індустрії Совєтского Союза", тому що ради неї втопили не Москву, а мою малу батьківщину, вигнали не "вєрного лєнінца" з Кремля, а мого  рідного діда з ним побудованої хати вигнали, що стояла в селі Вирви поблизу сучасних Скельок. Ще й 8 рублів 36 копійок компенсації дали в насмішку над смирним і покірним людом...

Ябезкінечно заздрю нині сущим чеченам, українцям-західнякам, афганцям, котрі мали і мають такий стан душі, коли в серці живе націоналізм, адже націоналізм, як сказав один із великих, - це імунна система такого живого організму, як нація. І сумно знати, що 50-х роках ХХ століття не знайшлося серед моїх земляків нехай двох десятків молодих людей, котрі, сховавшись у плавнях, нехай би з вилами в руках відстоювали б мою малу Батьківщину. І нехай комуністи і москалі шаленіють при згадці про героїв УПА, слину отруйну пускаючи із рота. Це чудово, тому що краще перед майбутнім і вищими силами, я запевняю вас, викликати ненависть у загарбників, ніж з покірністю виповзувати на колінах їхньої любові, бо та любов гірша  смерті, за якою настає забуття.

Відкинувши всі "піар-еківоки" і пропагандистські фінти, можна впевнено сказати, що моїх дідів і прадідів вигнали із Великого Лугу для того, щоб збудувати Енергодар і заселити його ким завгодно, але не українцями. І в моїй душі велика образа на моїх пращурів, які уподоблялися христовим овечкам і без спротиву віддали на поталу завойовникам Батьківщину.

Я розмовляв з багатьма людьми на дану тему і часто чув, що не потрібно її торкатися, тому що "рускіє будут оскорбляться". Та я вважаю, що ми занадто щадимо внуків тих, хто вбивав і виганяв наших дідів. Той, хто народився в Запоріжжі і не зміг заговорити моєю мовою до мене, мимоволі посібник чекістських кровопивць.

Ми повинні відверто і відкрито звинувачувати словом тих, хто здійснював злодіяння, тому що це також вияв нескореності. Геніальність Т.Г. Шевченка не в тому, що він відшукав звучні рими і морфологічні ряди, а в тім, що називав злодія - злодієм, негідника - негідником, а Катерину Другу - сучою дочкою, бо це, воістину, свята Правда, а за Правду можна навіть і життя покласти.

Скажіть-но, люди добрі! Кого з письменників та літераторів може надихнути для увічнення словом у вічності історія покори та неспротиву? Нікого. Тому й немає ні романів, ні поем про затоплення Великого Лугу, хоча пишучої братії в Запорізькому краї вдосталь. Хіба може бути героєм такий собі товариш Оглєзєв, котрий в 1954 році агітував жителів села Вирви покидати рідний край для блага "Велікого Отєчєства" - СССР? Хіба гідні увічнення в пам'яті народу мій дід, котрий покірно прийняв 8 рублів з копійками і подибав шукати пристанища? Чи мої дядьки, які, відбувши службу в рядах СА, безбатченками подалися навчати життю-розуму казахів на цілинні землі? Чому вони могли навчити? Як Батьківщину любити, подібно до Оглєзєва? А нині вони, вже старики, хникають тихенько і пригадують, як рибу, ось таку завбільшки (і руки в сторони розводять), ловили. І запитай у них - що тобі тая Москва? І чуєш у відповідь - "зато какая огромная страна била!" Була-то була, але ж твої рідні Вирви під водою. Що в цьому доброго? І знову хникання - "Мнє би пенсію поболєє; я же так тяжело работал"...

О! Дійсно! Якщо ради шлунку віддавати на знищення рідну землю, то ні шлункові, ні душі на старості радості не може й бути. Нехай вже краще завойовники приписують захисникам народу і Батьківщини неіснуючі злодіяння, ніж забудуть, викреслять нарід із історії...

Нехай би там що, але я особисто знаю: найголовніше - це пам'-ять народу. І нічого зазирати в писанину завойовників із запитаннями: хто я? звідки я? від кого я? нарешті - навіщо я в світ прийшов? Бо звідтіль - "ку-ку... цівілізаторская роль велікой імпєрівтріци Єкатєріни Второй... індустріалізація обширних стєпєй Пріазов'я і Прічерномор'я..." і т.п. А як знайдеш слово про своїх пращурів, то завжди вони або "ізмєннікі", або ідіоти, які свого щастя не тямлять... від цивілізаторства, мабуть.

Повторюся, що я світло заздрю афганцям, чеченам, палестинцям, нашим західнякам за те, що серед них завжди знаходилися і знаходяться особистості, які батьківщину свою, народ свій рідний цінують вище за подачки завойо-вників, тому вони й безсмертні, тому їх і не вдається нікому забути.

Назар Оберіг

ПРОСТО