ГЕРОЄВІ УКРАЇНИ ЮРІЮ ШУХЕВИЧУ - 75 РОКІВ!

- Ваша родина відома не тільки в Україні, але й у світі. Які риси характеру Ваших прадідів-батьків, яку мотивацію їхнього життя й діяльності, надбання, мрію Ви б радили успадкувати українцям?

- Відданість справі, ідеалам, а не кон'юнктурі, наполегливість і жертовність у різних царинах життя. Наприклад, Осип - письменник і священик, Володимир - науковець, педагог, громадський діяч, Степан - відомий адвокат, командир Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії, Роман Шухевич - головний командир УПА. Для них ідеалом була Україна понад усе, Україна без холопа і пана, Україна від Тиси до Кавказу, Україна як духовна субстанція, адже українцям завжди була притаманна духовність ще з часів Трипілля. До речі, я однозначно підтримую ініціативу нашого президента щодо відтворення всієї спадщини Трипілля, адже кожен українець повинен належним чином засвоїти цей спадок тисячоліть. Це наше коріння. Друге: пошанівка книги. Постійно діючим фактором свідомості усіх Шухевичів були мотиви, світовідчування, світогляд і діяльність Шевченка, Франка, Лесі Українки, Стефаника, Кобилянської, Шашкевича, Чайківського, Лепкого, європейських класиків. Третє: кореневість мислення й настроєвості серця, безмежна відданість селу як духовній субстанції, отому селу, від якого, за словами Шевченка, серце одпочине, бо воно як писанка - символ України.

- Пане Юрію, до Вашого сімдесятиріччя ми коментували 10 заповідей Миколи Міхновського. Нині відкрилося ще більше горизонтів для осмислення. Героїчне і трагічне, глибокодумне і комічне, пасіонарне і буденне, викристалізоване і загадкове - усе є складною сумішшю роздумів, згадок, відчування. Пропоную це "пропустити" через бачення Тараса Шевченка, ім'я якого для псевдо взяв собі Ваш легендарний батько - Тарас Чупринка, Герой України. Отже, десять запитань.

Наша дума, наша пісня

не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово".

На мою думку, це дуже актуальні слова донині. Адже сучасні суспільства й наше у тому числі передовсім побудовані на золоті і хитрій мові. Як би ми мали втілювати в життя цей заповіт Шевченка, щоб слава України вимірювалася правдою Господнього слова?

- Без хитрої мови... Правильно кажуть американці, що президента обирають гроші і телебачення, хитра мова і золото. І це є рушійною силою того суспільства. І нам нав'язують весь час такі фальшиві цінності. Тимчасом головне - духовність народу. Як каже Шевченко, наша пісня, наша дума, наші тисячолітні цінності... Історія людства - добрий вчитель. Не одні претенденти на панування обходили світ брехнею, але назад не повернулися. Це мали б затямити сучасні речники "золотого мільярда".

- Пане Юрію, Ви трактуєте духовність як божественність?

- Так, як Богом дане, і тому ця хитра мова, це золото можуть завести нас туди, куди завели західний світ, який вражений страхом і сум'яттям.

- Кажуть, Західна Європа стає атеїстичною. Чому такі динамічні народи, які внесли дуже великий вклад у світову культуру і цивілізацію, нині вражені скепсисом, офарисейщині?

- Відповідаю за порядком. Значною мірою - так. Це має жахливі наслідки. Німецькі лікарі скаржаться, що кожний четвертий або нервово, або розумово хворий. Прогнози щодо цих недуг дуже невтішні. Люди відчувають депресію, впадають у відчай. Вони бачать, що далі йти нікуди. А чому - бо проводирі європейських націй надали перевагу матеріальному над духовним, відтак тамтешні суспільства оміщанилися.

- У них абсолютна більшість населення приймає антидепресанти... Що ж це за цивілізація?

- Крім цього, там з одного боку бачимо багатство - як у нас, а з іншого - злидні. Офіційна статистика стверджує, що, скажімо, в Італії налічується 11 мільйонів бідних людей. Постає запитання: куди нас тягнуть? У такий світ, у цю безвихідь? У духовну порожнечу? Автостради, супермаркети, комп'ютери нічого не вирішують. Недаремно ще Фауст вигукував: "Віддай мені мою душу".

- Отже, опора на власні сили?

- Безумовно. Мені батько і його побратими постійно про це казали. Ми справді, якщо згуртуємося, можемо виявити своїх сил безмірність, як писав ще один геній нашої нації Іван Франко.

- Отже, відкидання лібералізму як збанкрутілої концепції, бо з комунізмом, який впав під тягарем своїх злочинів, все зрозуміло?

- Ще у ХІХ столітті Папа Пій Х сказав, що лібералізм - це єресь нашого віку. Слушність цих слів стала очевидною і через 150 років. Нинішня українська дійсність повністю підтверджує тезу про те, що лібералізм, який зрікся релігійного і національного сумління, став мерзенним. Якщо нас не добила комуна, то це може зробити лжедемократія і цей вовчий лібералізм, який витолочує в людині все святе.

- Томас Карлейль тоді ж говорив, що капіталістична система ХІХ століття - це мамонізм і дилетантизм, а Герцен стверджував, що Європу знищить міщанство. Чи Ви годитеся з тим, що і комунізм, і капіталізм виявилися близнятами, які з двох протилежних сторін пришвидшують процес повного обездуховлення модерних суспільств?

- Так, годжуся. Це підтвердилося, навіть у Галичині міщанство стає модою, бо ми почали поклонятися чужим богам. Але ж Господь суворий, він за це карає. Точніше, покидаючи Бога, люди заходять у безвихідь, у духовне спустошення і самі себе карають.

- У Шевченка є прекрасний образ: "Оживуть гетьмани в золотім жупані". Це образ цілісної України, яка мала вагоме слово у світі, і це слово означало пасіонарність, працелюбність, завзяття у відстоюванні свого "Я". Чи оптимізм Шевченка підтвердиться?

- Це здійсниться. Я вірю у місійність України. Наша місія - відновити автентичну Європу, відтворити її справдешню, з прадавньою культурою, духовністю, християнськими вартостями, про які у проекті Конституції Європи немає навіть згадки. От дивіться, 60 відсотків всіх культурних пам'яток Західної Європи знаходяться в Італії. Але це під сучасну пору зіпхано на маргінес, воно вже не одухотворює людей, бо їхні зусилля спрямовані на те, щоб "насолодитися" життям сьогодні.

- У католицькій Іспанії знову переміг Сапарето, який сповідує лібералізм у найгіршому варіанті. Чому?

- Іспанія не так давно спокусилася лібералізмом і зараз чума бездуховності поглинає її.

- Половина іспанців ще сповідує справжні вартості, а половина вже заражена гедонізмом, вульгарним релятивізмом, який донищує культуру свободи. Сьогодні нам нав'язують демократію, громадянське суспільство, різні політичні варіанти, а Шевченко говорить про гетьманський лад. Як Ви до цього ставитеся? Чи можна гетьманство поєднати з національною демократією, питомо українською республіканською формою правління?

- На мою думку, цими словами Шевченко говорив про відтворення нашої духовної цілісності, про нашу причетність до власної історії, про успадкування традицій нинішніми українцями. Я вірю в те, що в українській субстанції не приживеться ця зараза, яка підточує суспільства на Заході.

- Третє запитання дуже складне й контроверсійно актуальне.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі".

Це з програмного вірша "Розрита могила". Прокоментуйте, будь ласка.

- Шевченко був ясновидцем. Сьогодні наші степи ще не продані повністю, але ними уже торгують. Найжахливіше для українського народу - втрата землі. За своєю природою українці - хлібороби, діти землі, яка спроможна нагодувати сотні мільйонів людей. Цю землю хочуть продати гендлярам-чужинцям, які віддавна прагнуть заволодіти нашими, Богом даними, землями. Якщо б це сталося, то наші чорноземи перетворяться на об'єкт визискувань, знищення і деградації. А діти хліборобів змушені їхати на край світу. І немає значення, чи це Іспанія, Португалія, чи Сибір, Уренгой. До речі, про це буквально криком кричав Джеймс Мейс, американський професор індіанського роду, який дуже високо оцінював український народ і якому було дуже жаль, що наші можновладці не розуміють найголовнішого: землю не можна перетворювати на товар.

- Наміри чужинців нам відомі, однак, невже люди при владі не можуть зрозуміти, що не можна жити чужим розумом - проти цього виступав Шевченко, який говорив про те, що в своїй хаті своя правда, і сила, і воля.

- Не можна поклонятися чужим ідолам, бо будемо покарані. Замість того, щоб запозичувати в інших народів законопослушність, досвід організації праці, формування інфраструктури, кращі надбання культури, мистецтва, літератури, ми чомусь дозволяємо аморальним особистостям нав'язувати нам кіч, особливо через телебачення. Мене страшенно вразили цифри, які прозвучали в доповіді Раїси Богатирьової на засіданні Ради національної безпеки - вони засвідчують, що наші холуї дозволили чужинцям заволодіти такою важливою артерією, як інформаційний простір. Чи довго будемо бавитися в цей гнилий лібералізм і захищати, скажімо, таку одіозну особистість, як київський голова Леонід Черновецький? Де ж наша національна гідність? Навіщо говорити про захист української мови і в той же час "підставляти плече" цій несосвітенно карикатурній постаті, яка відверто насміхається з усього українського, нахабно привласнює багатства, створені мільйонами українців?

- Перебуваючи у радянських концтаборах, ви жили ідеями та ідеалами Шевченка, які можна означити так: Бог і Україна. Чи серед в'язнів сумління були розмови про те, що Україну продають свої сини?

- Україну продавали, дещо по-іншому, ніж зараз, але продавали яничари, руками яких робили Голодомор. Режисерами були чужинці, які створили програму знищення, а виконавцями - наші посіпаки. Це вони гнали в неволю, в полон своїх братів і сестер. Це вони допомагали гнобити, визискувати.

- Чи до цього причетні лише так звані голодранці, чи і старшина, яка у козацькі часи продавала наші ідеали?

- Бувало і таке, хоч після мазепинського зриву з шістнадцяти тисяч старшинських родин залишилося 180. Інші опинилися у вигнанні або на засланні. Нині маємо відтворити нашу українську шляхту.

- У фундаментальній монографії шести французьких професорів "Чорна книга комунізму" один з авторів Стефан Куртуа пише, що з приходом більшовиків до влади геноцид став державною політикою всього СРСР, жертвою якої були всі народи радянської імперії. Це цікава думка, яку ми чомусь не використовуємо для визнання світом, зокрема Росією, геноциду українців.

- Геноцид був політикою більшовиків від самого початку. Візьмімо Лєніна, голод 1921 року, наслідок продрозверстки, яка була звичайним пограбуванням. Людей позбавляли хліба. Не тільки на Поволжі, а й в Україні, де загинуло півтора мільйона. Далі було розкуркулення, Великий Голодомор 1932-1933 років. Після війни, у 1946-1947 роках мільйон українців гине з голоду. Форми геноциду були різні, не лише голодомор, а й висилки, масові розстріли найкращих представників народу. Сюди слід зарахувати і ментоцид - знищення думки... Звичайно, все це стосувалося не тільки українців, французький вчений має рацію.

Нам слід наголошувати на тому, що ми не звинувачуємо росіян у геноциді. Москва була втіленням більшовицького, сатанинського зла, яке спричинило страждання і російському народові. Цей народ став і знаряддям злочинної політики, і водночас її жертвою. Сталін і Каганович вели війну з селянством всього СРСР - українським, російським, грузинським, вірменським, литовським... У тому ж 1933 році казахи втратили 40 відсотків свого населення.

- Сьогодні в Україні малий відсоток людей раптово і нечесно збагатився. Їх називають по-різному: олігархи, прислужники олігархів, політичні ліліпути, псевдоеліта тощо. Спробуємо не тільки їх осуджувати, а подивитися на цю проблему крізь таку думку Шевченка:

Не завидуй багатому:

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові -

Він все те наймає".

Як би Ви схарактеризували такий тип людей?

- Справді ті люди все купують - будинки, авта, кохання. Це - жахливо, бо все це - тлінне. Пісня - вічна, а земне багатство - тимчасове. Ці скоробагатьки виросли, як гриби після дощу, і швидко спорохнявіють і розсиплються. Потерплять і їхні діти. Найгірше те, що вони розбещують народ, ведуть проти нас духовну війну. Їм можуть заздрити лише слабодухі.

- Ваше життя, у тому числі в концтаборах протягом майже сорока років, є переконливою ілюстрацією того, що зі злом треба боротися, бо як казав Іван Франко, "Хто зі злом не бореться, той людей не любить". Нині зло багатолике. Воно може виявлятися у лобовій атаці проти українства, а може завуальовано. У цьому контексті згадуються слова Шевченка:

Кати знущаються над нами,

А правда наша п'яна спить".

Тут хочу відштовхнутися від конкретного факту. Є такий Дмитро Табачник, багата людина, яка гримується під українця і систематично нацьковує росіян на українців, українців - на росіян. Ігноруючи усі факти з німецьких, радянських архівів, він наважився паплюжити світлу пам'ять Вашого батька. Йому дають відсіч національно свідомі інтелектуали. Але все ж таки: чому спить ця п'яна правда?

- Сучасна еліта - несправжня, псевдоеліта, а справжня, духовна - принижена, затоптана, позбавлена голосу, висміяна. А чому мовчить народ? Голодомори безслідно не минають. Народ заляканий, страхом частково зруйнований його генетичний код. Але був Майдан, люди перестають боятися. І буде ще не один майдан, якщо згадане хамство гендлярів триватиме. А на Дмитра Табачника я подам до суду за його наклеп на мого батька. Ціле своє життя Роман Шухевич присвятив ідеї визволення України від будь-яких окупантів. У важкі воєнні часи цьому були підпорядковані всі його помисли і дії. Пізніше, очолюючи УГВР, Роман Шухевич усвідомлював, що боротьба за свободу народу й людини невмируща. Задовго до того, як ООН після Другої світової війни прийняла Декларацію про права людини, українські націоналісти проголосили лозунг: "Свободу народам, свободу людині" й усіма можливими засобами здійснювали цю свою програму.

- Навіть люди неприхильні до націоналістичної ідеї порівнюють Вашого батька зі Спартаком. Силою обставин вони вимушені фіксувати історичну правду...

- Безумовно. Навіть наші ідейні противники, зокрема Че Гевара, Хо Ші Мін визнавали значення тої ролі, яку відіграла УПА, не кажучи вже про близького нам за духом де Голля чи афганських моджахедів, які воювали на своїй землі, за свою правду.

- Переходимо до шостого запитання. "Борітеся - поборете". Це з поеми "Кавказ". Як нині боротися? Є різні підходи: засновник модерної Італії Джузеппе Мацціні казав, що є епохи, які потребують меча героя, і є епохи, які потребують пера мислителя. Які засоби сьогодні є оптимальними?

- Вважаю, що сьогодні насамперед нам потрібне перо мислителя, свіжі нові ідеї. Націоналізм як ріка, що повинна оновлюватися, враховувати час, потреби людей. Для цього нам потрібні мислителі. І вони є серед молодого покоління, освіченого, турботливого. Біда лише в тому, що колишня партійна номенклатура й космополітично налаштовані політики з так званого демократичного табору не допускають талановитих хлопців і дівчат до державотворчих процесів на найвищому рівні.

- Свого часу Микола Шлемкевич висловив думку, згідно з якою було б недобре, якби в такій могутній субстанції, як Україна, українська нація, перемогла лише одна ідея. Нам потрібна циркуляція всіх ідей. Скажімо, в період крайньої загрози на перший план має вийти ідея бойового націоналізму. Сьогодні - ідея національного ціннісного солідаризму...

- Так. Якби люди всі однаково думали, цей світ був би надзвичайно нудним. Нас хочуть комп'ютеризувати, перетворити на зомбі, як писав Хвильовий, чи то механізованих людей, чи хижі машини, без власної якості, думки. Таких людей можна поділити, суспільство - атомізувати. Тоді легко обдурювати народ, бо коли він є єдиним цілим, має думки, тоді розуми взаємодіють і мільйони людей ошукати вже неможливо. Егоцентризм - шлях до поневолення і знищення, коли справжні ідеали відсуваються за історичний горизонт.

- У боротьбі нам потрібна єдність України: її Півдня і Півночі, Заходу і Сходу. Хитромудрі давні воріженьки далі роз'єднують нашу субстанцію, не хочуть, щоб ми порозумілися у всьому світі і на нашій землі. У цьому контексті надзвичайно важливими є такі Шевченкові слова: "Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, - Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати". Це дуже філософське поняття "обніміте", яке можна взяти за гасло національної ідеї.

- Прірву між Сходом і Заходом України викопали наші політикани і користуються, спекулюють нею за римським принципом divide et impera - поділяй і пануй. Я не можу збагнути, як українські патріоти йдуть на передачу до Шустера, який буквально знущається з усього святого, що є питомо українським. Я також не можу збагнути, як наші можновладці запобігають перед одіозними постатями чи на Заході, чи на Сході.

- Чи можуть і коли українці на своїй землі порозумітися?

- Не тільки можуть, мусять... Ми єдиний народ, що у Львові, що в Луганську.

- Ви уявляєте таку ситуацію, в якій Юрій Шухевич, Віктор Янукович, Віктор Ющенко та інші зібралися разом як українці і почали обговорювати питомо українські проблеми? Не для реклами, не для прийняття різних маніфестів, а просто узгодити усі речі, від яких залежить доля українського народу?

- У нас різні досвіди і позиції, але це не створює перепон для такої розмови. Навіть більше, я переконаний, що можна було б порозумітися. Врешті-решт, Ющенки, Януковичі, Шухевичі приходять і відходять, а народ залишається. Якщо не домовимося ми, то прийдуть інші, які це зроблять. До цього йде.

- Я бачу це по молоді, з якою працюю майже сорок років. Немає принципової різниці між студентами Донецька і Львова. Вони діти однієї землі. У них однакові вартості, мрії, бажання здобути знання, утвердитися. Нам треба діяти, сприяти порозумінню. Чи галицька інтелігенція, еліта в чомусь тут винна? Ви маєте моральне право говорити про це відверто...

- Вона винна у тому, що ця прірва між Сходом і Заходом була штучно створена й існує досі. Вона зневажливо називає наших братів східняками... Тобто уже самі терміни не були правильними. Не можна їм докоряти тим, що вони "хохли" - це не їх вина, а біда. Витовкли все національно свідоме. То до кого ж ми апелюємо?

- У Шевченка в "Давидових псалмах" є таке пророцтво: "Діла добрих оновляться, діла злих загинуть". Як Ви собі уявляєте це, наприклад, через п'ять-десять років? Чи щось зміниться на краще?

- Звичайно, зміниться. Правду можна затоптувати, обпльовувати, але вона залишиться правдою. Це не під силу брехні. Люди неодмінно прозріють, позбудуться облуд і відвернуться від неправди.

Є таке поняття "здоровий інстинкт народу". Як би не намагалися різні бузини, табачники і їхні підспівувачі обпльовувати Шевченка, він усе ближчим стає молодшому поколінню. Його діла, слова оновлюються, але не можна лише сподіватися і перебувати у стані бездіяльності.

- Переходжу до передостаннього питання. Шевченко писав:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати,

І спати на волі.

Як би ви окреслили, скажімо, три вектори пробудження українців на волі?

- Багато українців умирали в неволі, але вони гинули не так покірно, а в боротьбі. А тепер народ одурманюють, підсувають отруйне зілля і присипляють. У нього є ніби свобода, нема того терору, гноблення, ніхто рота не затикає, НКВД, гестапо не переслідують, а він мовчить. По-перше, вихід полягає у зверненні до молоді, слід пропонувати їй альтернативні орієнтири до тих, які культивує сучасне телебачення. Молодь повинна усвідомити, що, не відкидаючи матеріального, не хлібом єдиним живе людина. Без духовності особистість може перетворитися у тварину. Друге: забезпечити якість влади. Сучасні вибори - це анекдот, в якому головними героями є демагоги. Вони спекулюють довір'ям українців. Однак хай не забувають слова одного німецького священика: "Багато обіцяло рай на землі, але ніхто його не створив, а пекло створили". Третє: націю слід озброїти інструментарієм добра; добру державу можуть створити тільки добрі й турботливі люди. Має бути позитивний ідеал.

- Ваше життя підтверджує те, про що писав Шевченко:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Ви б могли тепер собі трохи відпочити. Маєте пенсію, дах над головою, пошану людей. Слава Богу, маєте здоров'я і гумор, що мені дуже і дуже подобається. Чому Вам, у 75 років, не однаково. Тоді - зрозуміло, Ви боролися словом і ділом. А тепер?

- Це були святі ідеали, за які загинули кращі сини і доньки нашого народу в ім'я майбутнього України. Деякі з їхніх нащадків ще мають навчитися бути вдячними і не топтатися по залишеному їм багатству заради примар, порожнечі, манни. Я не хочу, щоб вони жили у відчаї, пробуджувались обкраденими, не на своїй землі. Треба розуміти, що справжніх ідеалів ніхто не відміняв... Тому мені не однаково.

- Наостанку я узагальню вашу позицію, образ людини-активанта, символу того, про що співає Ніна Матвієнко: "Роде наш красний, роде наш прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є".

- Майдан довів слушність цих слів.

- Але нам нав'язали Майдан як помаранчеву революцію, у той час як це за суттю українська національна революція.

- Я не зовсім згідний, що це була революція. Революція перекреслює все минуле і починає з нової сторінки... А в нас почали підправляти конституцію. А спалах на Майдані, звичайно, не помаранчевий, а національний. Його прикрили помаранчевим прапорцем, щоб вихолостити суть. Люди піднялися не за Ющенка, не за Тимошенко, не за Януковича, а за майбутнє України. Цим скористалися демагоги, щоб затьмарити завоювання пасіонарного спалаху української нації. Однак це був сигнал, який попереджає можновладців: наступний Майдан змете вас з історичної арени, якщо ви далі будете дбати про свої шкурні інтереси і принижувати таку пречудову націю.

- Щиро Вам вдячний!

Розмовляв Йосип Лось

ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ ПЛЮС