Останнім часом питання міждержавних українсько-польських стосунків прийнято розглядати у контексті проведення у 2012 році чемпіонату Європи з футболу, де Україні й Польщі випала честь бути господарями цього великого спортивного дійства. Справді, на сьогодні найбільше проблем у взаєминах між двома державами доводиться вирішувати саме крізь призму футбольної проблематики.

Проте незабаром до питань, пов'язаних із проведенням "Євро-2012" може долучитися комплекс так званих "історичних проблем", які вже не один рік намагаються розв'язати українські й польські політики, і які можуть серйозно ускладнити міждержавні стосунки, в тому числі, що стосується підготовки і проведення чемпіонату Європи з футболу.

Річ у тім, що вже у липні Польща має намір на високому державному рівні відзначити 65-ту річницю трагічних подій на Волині у 1943 році. У зв'язку з цим, у Польщі створений та активно діє так званий "Загальнопольський комітет із вшанування 65-ої річниці геноциду, вчиненого ОУН-УПА проти польського населення Східних Кресів", який очолює Ярослав Калиновський, віце-маршалок польського Сейму. Назва Комітету, погодьтеся, дуже промовиста і вказує на конфронтаційний щодо України характер його діяльності. Очевидно, що можна було б не звертати на це особливої уваги, оскільки стосунки України і Польщі на сучасному етапі залишаються доволі щирими і конструктивними. Однак згаданий "Комітет" не є якоюсь громадською, маловпливовою структурою. Навпаки, його очолює депутат Сейму, лідер парламентської партії, яка входить до більшості та має в уряді свого віце-прем'єр-міністра, а також міністра економіки, міністра рільництва і розвитку села та міністра праці та соціальної політики, а отже має значний вплив на ухвалювання важливих державних рішень.

Готуючись до відзначення чергової річниці подій на Волині, "Комітет", в особі його чільних діячів виступив з низкою заяв антиукраїнського змісту: зокрема всіляко наголошується, що події на Волині у 1943 році, це "спланований злочин, реалізація ідеології ОУН-УПА", що за Волинь мають відповісти "сучасні українські політики". Комітет оприлюднив низку вимог до парламенту, серед яких: "визнати ОУН та УПА, а також інші формування українських націоналістів, що співпрацювали з німцями, злочинними організаціями" та "вшанувати жертв геноциду, здійсненого на Кресах". Крім того, ставиться вимога закрити популярну українську газету Польщі "Наше слово" тільки за те, що вона на своїх шпальтах висвітлює діяльність ОУН і УПА.

"Комітетчики" також мають намір здійснити ревізію навчального процесу, шляхом запровадження до шкільних програм тем, які розкривають "злочини ОУН і УПА". Цікаво, що з усіма, хто має відмінну думку від членів та прихильників Комітету планується розправлятися у доволі своєрідний спосіб: владі рекомендується не прислухатися до порад людей, які засуджують політику Комітету.

Окремо треба наголосити, що антиукраїнська істерія, яка сьогодні відбувається у Польщі немає серйозних політичних підстав. П'ять років тому, коли Україна і Польща відзначали 60-ту річницю трагічних подій на Волині, парламенти та президенти двох країн ухвалили та підписали документи, які назвали "історичними", і які можна вважати "спільним знаменником" на шляху до порозуміння між українським та польським народами. Принаймні, таким був лейтмотив виступів тодішніх президентів Леоніда Кучми та Олександра Кваснєвського, парламентарів двох країн. В українсько-польській парламентській заяві у зв'язку з 60-ю річницею Волинської трагедії зазначається: "В історії Європи є багато прикладів національної ворожнечі, війн, крові, жорстокості. Але, одночасно є приклади поєднання і порозуміння народів, які хотіли та змогли подолати навіть найскладніше минуле. Моральним обов'язком тих, совість яких і надалі зворушує трагедія 60-річної давнини, є заклик до поєднання наших народів в ім'я майбутнього, в ім'я спільної мети. Нехай вміння вибачити стане фундаментом кращого майбутнього, добросусідства і українсько-польської дружби".

Більше того, вже після відзначення 60-ї річниці подій на Волині, українська сторона пішла на безпрецедентний крок у взаєминах із своїм "європейським адвокатом". У Львові, в червні 2005 року, не зважаючи на потужні протести місцевих жителів, на Личаківському кладовищі було урочисто відкрито "Цвинтар Орлят", на якому поховані польські солдати, які придушували національно-визвольні змагання українців за свою державність на зорі минулого сторіччя. Пригадується, у ті дні не один львів'янин, спостерігаючи за тим, як поляки урочисто величають своїх героїв і наших окупантів тамував у собі гнів і протест. Але тоді перемогла думка про необхідність порозуміння в ім'я "спільного європейського майбутнього", а окремі державні діячі навіть поквапилися заявити, що, врешті-решт, відбувся "акт українсько-польського примирення", а отже можна поставити крапу в історичних суперечках, які час від часу збурювали громадськість двох країн. Вважалося, що для цього можна навіть поступитися власною національною гордістю. Тай поляки обіцяли, що зроблять адекватні кроки у Польщі для гідного вшанування українських героїв, могили яких знаходяться на її території.

А що маємо сьогодні?

Якщо цьогорічне відзначення у Польщі 65-ї річниці подій на Волині перетвориться в антиукраїнську акцію, це неминуче внесе "корективи" у добросусідські відносини між двома країнами. Можна не сумніватися, що у Львові, інших містах західної України, Києві знайдеться чимало людей, яким є що згадати, коли йдеться про українсько-польські історичні суперечки. Думаю, що за таких обставин вони матимуть моральне і політичне право пригадати полякам саме "українську правду" про історію взаємин між двома народами.

Іншими словами, якщо у Польщі реалізується найгірший сценарій відзначення чергової річниці Волинської трагедії, це не лише ускладнить взаємини між двома країнами, але може негативно вплинути на перспективи проведення "Євро-2012".

Допускаю, що уданому випадку можливе згущення фарб, адже не може бути такого, щоб у Польщі не передбачали можливих негативних наслідків антиукраїнської кампанії. І все ж з огляду на нинішню ситуацію в Україні, де влада як ніколи є слабкою, треба визнати, що спокуса "поквитатися за Волинь" в окремих політичних колах Польщі є сильною, а тому нічого виключати не можна.

Якими б мали бути кроки України? Насамперед слід відмовитися від "страусиної політики" й далі робити вигляд, що нічого суттєвого у Польщі не відбувається. Врешті - стати на захист своїх національних інтересів, без огляду на те, що це не сподобається полякам, чи навіть може негативно вплинути на проведення Україні та Польщі "Євро-2012".

Богдан ЧЕРВАК,

провідник Київської міської організації ОУН