Незважаючи на вкорінений у сучасну дійсність плюралізм, у суспільстві фактично панує одноголосся щодо оцінки ситуації в країні: ніхто не вдоволений реальним станом справ. При цьому всі мають рацію, аргументуючи свою позицію.

Влада невдоволена спадком, що його залишила опозиція у вигляді галопуючої інфляції, високих цін на нафту на нафтопродукти, дисбалансом у розрахунках за російський газ тощо.

Опозиція невдоволена сучасною Україною, оскільки вона відсторонена у ній від реальної влади.

До списку ста Великих Українців ввійшли відомі діячі українського визвольного руху 20-50-х років ХХ століття. Це є важливими свідченням про незворотність змін ціннісних орієнтирів в українських громадян.

В першій десятці Степан Бандера - символ незламності боротьби за свободу та соборність, один із найбільш знаних у світі революціонерів ХХ століття.

Назва закладу : "Міністерство освіти України. Обласне управління освіти Запорізької обласної державної адміністрації. Комітет професійної освіти. Професійно-технічне училище". Дублікат - праворуч, але... російською мовою. Дороге чавунне лиття...

Подібні білінгвізми і на стінах вищих навчальних закладів, і на приміщеннях Запорізьких адміністрацій всіх рівнів, і на приміщеннях управлінь внутрішніх справ, навіть на стіні будинку Служби безпеки України в Запорізькій області. Звичайно, що перераховувати прояви білінгвізму - справа не дуже вдячна, бо забере дуже багато часу, хоча з певною гіркотою зазначу, що споруда слідчого міського ізолятора поіменована тільки однією мовою : українською (невже виключно для українців?).

Нещодавно один знайомий, який знає про мої наукові інтереси щодо історії ОУН й УПА, подарував брошуру із словами: "На, почитай про своїх бендеровців. Що й говорити, банда є банда". Збірка "політолога з Канади" Віктора Поліщука, книженції якого займають певне місце в моїй бібліотеці, матеріал кожної з яких викликав у мене хвилю обурення. Та ось біда - ніколи не вистачало часу написати спростування. І ось чергова збірка, з черговим пакетом "історичної" інформації про "злочинну сутність українських націоналістів". Для себе вирішив, що знайду час для спростування, бо як історик не можу терпіти наругу над об'єктивністю й істиною.

У Новомиколаївському районі Запорізької області вдосталь пам'ятних місць, присвячених діячам і "героям" радянської доби, які ніколи тут навіть не були. Важко говорити про їх користь для збереження історичної пам'яті. А чи знають у Запоріжжі, Новомиколаївці та маленькому селі Заливне, що саме тут розпочався життєвий шлях видатного військовика й воєнного історика генерал-поручника Олександра Вишнівського.

Народився майбутній старшина української армії 12 серпня 1890 року в невеликому с. Заливна Олександрійського повіту Катеринославської губернії (нині - с. Заливне Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області).

Ви знаєте, вельмишановна громадо, наскільки цікаво в останній час спостерігати за перебігом дипломатичних міжнародних зносин між Україною та Російською Федерації. Буквально на днях обирається новий уряд в Україні. Всі вітають новопризначених міністрів, як в Україні, так і представники інших держав. МЗС Російської Федерації устами його очільника заявляє, що Росія готова співпрацювати з будь-яким українським урядом, він же направляє привітального листа до пана Огризка (новообраного Міністра закордонних справ України). Але у той же час, Президент України вирішив поспілкуватись поштою із українським колегою. І зробив це, чесно кажучи, не досить оригінально...

Це що, цинічна байдужість, відверта ворожість чи холодний розрахунок, спрямований проти українців? Знак, що мусив би символізувати запізнілий борг, як реквієм світлої пам'яті жертвам кривавого комуністичного режиму, видублених в Україні на очах цивілізованого ХХ віку, поставили не в затишному місці, де людина змогла би не приховувати свій скорботний біль, свою гірку сльозу пам'яті, а в охоронній зоні, під шкідливим випромінюванням 110-ти кіловольтної мережі, де не те, що не можливо розбити хоча б невеликий скорботний парк, а навіть немає місця для встановлення лавок для похилих людей. І близькість пам'ятника до дороги, переповненої автівками, також не вселяє спокою.

Як Вам всім відомо, до Верховної Ради України (далі - ВРУ) за підсумками виборів увійшло п'ять політичних сил, що під час проведення перевиборчої кампанії позиціонували себе абсолютно по-різному, абсолютно різними були програмні засади та ідеологічні позиції (якщо вони взагалі були...). Що ж ми змогли побачити у їх діяльності? Як вони проявляють та відстоюють власні політичні принципи, цінності та позиції? Ось на цих основних моментах я і пропоную Вам сьогодні сконцентрувати власну увагу.

І ось пройшов вже другий вівторок грудня. Здавалось би, звичайний зимній день, який не чим видатним не повинен був би запам'ятатись. Але саме не цей день призначили голосування по кандидатурі Юлії Володимирівни на пост прем'єр-міністра України. "Нарешті" - з полегшенням зітхнув весь український народ, якому просто вже набридло чекати, поки "політична еліта" пересвариться, поділить портфелі та, все ж таки, почне конструктивну роботу.

Три роки тому український народ зміг вибороти собі право будувати власне життя, незалежно від волі певних політиканів, людей, які вважали, що можуть нехтувати позицією та інтересами народу. Українці продемонстрували на весь світ, що вони гідні того, щоб здобути право керувати власною долею. Уособленням такого права став "батько української демократії", єдиний чесний, принциповий та безкомпромісний політик, у якому всі бачили шанс на порятунок української нації - перший демократичний Президент України...

Уже вкотре в Інтернеті зустрічаю формально незалежні публікації на тему поділу України і приєднання її частини до Російської Федерації.

Загалом питання, що вони підняті в таких публікаціях, не відрізняються різноманітністю:

- політична криза в Україні як підстава для рішучих дій;

- внутрішні протиріччя між Південним Сходом і Північним Заходом України як додатковий важель;

- відсутність єдиної української нації як обґрунтування зазіхань на територіальну цілісність України;

- економічна користь для Російської Федерації від приєднання південно-східних територій України тощо.

p>Ось вже протягом трьох останніх виборчих кампаній (з 2004 року) ми можемо спостерігати регулярні кризові явища у таборі однієї з провідних політичних сил українського політикуму, сучасна назва якої "Наша Україна - Народна Самооборона".

А почалось все ще у далекому 2002, коли партія діючого на той час прем'єр-міністра, Віктора Ющенка, Наша Україна виграла вибори до Верховної Ради України, отримавши близько 20-ти відсотків голосів. У 2004 р. представник від цієї партії на посаду Президента України, лідер партії Ющенко В.А., переміг на виборах, отримавши більше 52 % голосів. Але на цьому блискуча кар'єра, як самої політичної сили, так і її лідера (у майбутньому - почесного голови) і підійшла до свого логічного завершення.

Шановні брати та сестри українці , після проведених виборів наша шановна влада перейшла до розподілу місць біля корита. А що залишилося? Ціни невгамовно повзуть, умови життя погіршуються, ми потихеньку зникаємо. Українці нагадують колодязь з чистою водою, а влада з нього п'є та потім плює. Це у кращому випадку,а у гіршому може ще й напаскудити! А що станеться з колодязем, котрий постійно засмічують?

Цей допис про психічну ущербність речників українофобства, про сублімацію як наслідок асоціальнсті ущербних людей, про війну з вітряками як прояв такої сублімації, а також про мазохізм після фіаско у війні з вітряками.

Ментальною мастурбацією я називаю сцену з кінофільму "Мовчання ягнят", у якій Баффало Білл, стоячи перед дзеркалом у жіночому одязі та стиснутим між ногами своїм статевим органом, каже до себе: "fuck me"...

Коли я побачив показники голосування, мене охопило цікаве відчуття. Спочатку розчарування (всього лиш 0,3 відсотки), але потім подивившись на абсолютні цифри я зрадів. Уявляєте, в Запоріжжі мешкає майже 2 тисячі радикальних націоналістів, а додайте ще тих, хто не прийшов голосувати і тих хто розділяє наші ідеї і вірить нам, але не проголосував бо мовляв ми "не прохідні" і цю цифру вже можна збільшити в 5 разів.

А тепер додайте що за "Свободу" здебільшого голосує молодь і українська інтелігенція. Що це жертовні, активні люди, які боряться за своє майбутнє.

жовтня вранці закінчився підрахунок голосів у виборчому окрузі № 71 - останньому в Запорізької області...

Вперше з недільного ранку можна присвятити трошки часу для того, щоб зробити дуже важливий для мене в цей час допис. Мабуть, багато хто відчуває знесилення у м'язах і спустошення в душі...

Націоналістичне Запоріжжя в особі мене, себто Сашка Кремезного, щиро дякує всім Українцям, які всупереч своїм ваганням все ж таки віддали голос за бажання жити в Українській Україні. Прошу не сприймати ці слова як пафос, бо коли тобі боляче найщиріші душевні емоції ладні сі проявити у найнепригляднішому вигляді.

Пам'ятаєш, коли ти востаннє бачив людину, вдягнуту у вишиту сорочку? Пам'ятаєш, коли востаннє до тебе зверталися українською мовою? Чи згадаєш останню художню книжку, яку ти прочитав українською?..

Пам'ятаєш, коли вперше в Україні був приватизований великий завод, який, цілком імовірно, будувався твоїм дідом-прадідом? Напевне, ти тоді не брав у цьому участі, адже заводів було багато... А чи усвідомлюєш, скільки приватизовано великих заводів сьогодні? І ти, напевне, знову "за бортом", хоча неприватизованих ласих шматків уже майже не залишилося.

Чи маєш ти маленьку ділянку ріллі, щоби господарювати на ній, як це робили тисячі років твої діди-орачі?

Нам всім відоме гасло Партії Регіонів: "стабільність - це запорука добробуту", про це нам кажуть з телеекранів, це ми чуємо по радіо, бачимо на біг-бордах. Але що криється за цим, ніби гарним, гаслом? Давайте розберемось.

Якщо б людство взяло термін "стабільність" за основний ідеологічний чинник, ми б досі думали, що Земля пласка, що Сонце обертається навколо Землі, ми б досі ходили пішки і жили б у печерах, бо не було б цивілізації. Стабільність - це протилежне прогресу.

Не вірите? Тоді дайте відповідь: де справжня стабільність? Єдина правильна відповідь - у тюрмі. Отже СТАБІЛЬНІСТЬ - ЦЕ ТЮРМА!!

В наш час питання релігії як і питання духовності взагалі стають все більш болючими та проблематичними у вирішенні для кожного свідомого українця. Як бути? Вважати себе нащадком і славним сином своїх предків-аріїв і ставати тоді до лав національної віри чи пам'ятаючи "Бог і Україна" бути християнином. Вибір, звичайно, нехай кожен залишить за собою, на свій власний розсуд і свою мораль. Питання в іншому: як відноситись один до одного, які стосунки вибудовувати?

Весь час нам нагадують про братні стосунки з північним сусідом - Московщиною. І ніхто не хоче аналізувати події 350-річної давнини, які поділися на два етапи : перший - царський і другий - радянський. І обидва по своїй суті імперські.

В першому вилазять, як шило з мішка, події, які ні в якому разі не забутні. Це і знищення Чигирина через півтора місяця після Переяславської зради, це і знищення Батурина ( через 50 років після Чигирина). Потім знищення Запорізької Січі, яке зараз окупанти в місті Запоріжжі святкують як "свято міста". Ганьба!

Згадується, як в 2004 році і, особливо, в 2006-у, під час виборів до Верховної Ради, закрутили хохлуї і окупанти мовне питання. Як, начебто, це життєдайне питання про необхідний ковток повітря. Це була активна, віроломна акція проти державності України, її незалежності; її навіть слід порівняти з акцією з "Троянським конем".

Пройшов час, і тепер, через рік можна оцінити результати цього бандитського вчинку ворогів України.

Півтори року тому я навмисно пройшов проспектом від вокзалу до бульвару Шевченка, списуючи і аналізуючи мову і стан реклами. Ну і що ж?.. Результати виявились невтішними - десь 15-20 % було українською, решта окупаційною, або, не зрозуміло якою, - хохлуйсько-афро-американською.

Нещодавно минуло 65 років з того дня як відома українська поетеса Олена Теліга загинула від рук німецьких катів. В київській вязниці гестапо вона залишила в одній з кімнат надпис : "Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга". Зверху - намальований тризуб... Вона не боялася смерті, не боябоялася тортур, - навіть в останні години життя, викарбовуючи на стіні герб України вона думала про неї, про свою багатостраждальну Батьківщину.

Ким же була Олена Теліга? Яким був її життєвий шлях? Яку творчу спадщину залишила вона? Спробуємо дуже стисло відповісти на ці питання.

В проблематиці розвитку країни одними з основних моментів є : виховання і освіта молодого покоління і стан передових наукових технологій. Саме співвідношення цих понять вирішує майбутнє нації.

Деякі статистичні дані.

Якщо уявити все населення Землі як селище з 1000 мешканцями, то в ній буде 350 осіб молодше 19 років, 60 чоловік доросліших за 65, 10 випускників університетів і коледжів і 335 безграмотних .

В Запоріжжі щопонеділка о 20.00, починаючи з 1992 року, з початку нашої так званої "незалежності" по міському радіо звучить жіночий голос українською мовою: "А зараз час українськоюї православної церкви! Перед вами виступить отець Василій". І все... Більше впродовж півгодини ніхто вже української мови не почує ні слова. Вся передача йде окупаційною мовою. Так, питається,де ж поділась українська?

І я завжди замислювався як же так - Україна, українська церква, а проповідь не українською. Що ж це таке? Це питання весь час тиснуло на мене. Навіть згадував Кирила і Мефодія, які для доведення віри до свідомості пастви виробили абетку. Вони вірили і хотіли цю віру донести до свідомості мас.

Найкраще місто України! Важко уявити? Тупо вдивляюсь у біг-борд, де зазначено, що "Запоріжжя буде найкращим містом України". Згадую, що майже щодня через телевізор хтось та стверджує, що коли до справи береться уряд професіоналів, то все буде о'кей. Від усвідомлення того, що не розумію простої, очевидно, речі, відвертаю очі від біг-борда, соромливо іду, сподіваючись на власну бідненьку уяву.

А уява малює місто з най унікальнішою (найкращою) архітектурою з парочкою шестизіркових готелів ( не приймати ж туристів - капіталістів у занюханих п'ятизіркових). Ясна річ, що від туристів відбою не буде, місто ж - найкраще в Україні, а не якісь там задрипані Васюки.

Голод 1932-1933 років в Україні - доведений історичний факт. Підтвердженням тому численні опубліковані архівні матеріали, які видавались в різні роки включно до наших днів різними комісіями, організаціями, авторами.

Крім документальних доказів сьогодні існують і інші докази - це живі свідки тих страшних подій, які чудом вижили. Напевно Бог зберіг їм життя, щоб донесли правду до нащадків, як застереження.

Застереження, що ніколи не можна підпадати під вплив будь якої сусідньої держави, котра одурманює, присипляє, а потім наносить підступного удару в спину. А особливо не можна довірятись такій державі як Московщина.